?

Log in

No account? Create an account
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну) [entries|archive|friends|userinfo]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)

[ website | My Website ]
[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

(no subject) [Oct. 9th, 2012|10:44 pm]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)
linkpost comment

(no subject) [Oct. 6th, 2012|10:01 pm]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)
Соціальні мережі -- зло: спочатку до тебе в друзі напрошується абсолютно незнайома людина, потім ви спілкуєтеся віртуально, електронкою та по телефону, навіть знаходяться точки дотику, навіть зацікавлення у вас схожі, потім ти звикаєш до неї, бо пізнаєш її стиль спілкування, бачиш десятки її фоток... І так рік, два. А потім ви зустрічаєтеся на якомусь публічному заході і вона відвертається від тебе з незадоволеним виглядом, начебто... А ти переживаєш, не розумієш -- як так, злишся на неї, на себе... Це така безсовісна гра, якої не можна брати близько до серця. А якщо не брати, нащо грати, скажіть?
link3 comments|post comment

(no subject) [Sep. 13th, 2012|02:25 pm]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)
Круто, хіба ні?
linkpost comment

Енді Хуг [Sep. 3rd, 2012|09:07 pm]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)
[Tags|]

Енді Хуг (1964 - 2000), чемпіон світу з К-1 1996 р. Японці називали його "самурай з блакитними очима".
linkpost comment

(no subject) [Aug. 26th, 2012|01:15 am]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)

Картина, которая лучше всего вас описывает


Василий Кандинский — Изучение цвета Квадраты


Какая картина подходит тебе? via Номад
link2 comments|post comment

(no subject) [Jul. 8th, 2012|09:27 pm]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)
Жив би я в якихось Заліщиках, чи, може, десь в Теребóвлі,
Ходив би в неділю до церкви, просвітлений і чепурний.
Слова безсилим бадиллям не застрявали б у горлі,
Співав би я “Ще не вмерла” і “...Нам Україну храни”.

В УНСО і районній “Просвіті” Вітчизні приносив би користь,
Традиціями наповнений, як зерням – тугий кавун,
І стрийко у мене був би Богдан чи, можливо, Орест,
І був би у мене дідо – потомствений член ОУН.

А ще би я мав Свят-Вечір, маланку, вертеп і гаївку,
Напам’ять навічно завчений карбований “Декалог”.
Не “Русскую”, розумієте, а рідну пив би горілку
З товаришами вухатими, а краще з одним – удвох.

“Героям слава!” кричав би, рвійний і розпросторений.
Рота кривив би – ур’яд, оркестра, газ, парлямéнт.
І був би я весь вишúваний, рíзьблений і інкрустований,
І В’ячеслав Максимович був би мій Президент.

Я мав би багато дечого, тож заздрю Стриям і Делятинам.
Народом були б сусіди і навіть черга в пивній.
А ви попробуйте жити серед цієї телятини
Понурих “тожеукрáинцев”, в підпіллі слів і надій.

І де там ті в біса Заліщики?! Тоскні, наче шинелі,
Снують суцільні “согражданє”, “женщіни” і “мужчіни”.
І тінь моя неприкаяна в’язне у цій пустелі,
І маю я тільки згарище з присмаком Батьківщини.

Павло Вольвач
linkpost comment

Запрошує фестиваль українських коміксів [May. 30th, 2012|03:55 pm]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)

1-2-3 червня цього року в Києві відбудеться Міжнародний фестиваль мальованих історій (коміксів). Захід відбудеться на базі Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (м. Київ, Вознесенський узвіз, буд. 20).
Докладніше про фестиваль можна довідатись тут: http://sd.org.ua/news.php?id=20996
linkpost comment

Знов про зірок єдиноборств. [May. 17th, 2012|01:31 pm]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)
Давно вже не писав про зірок єдиноборств. Знайомтеся, хто не знає: зірка К-1 Бадр Харі з Марокко.
linkpost comment

Дещо про завтра й "Динамо" [Apr. 6th, 2012|12:15 pm]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)
На стадіон мене вперше привів батько. Як дорослого — у компанію своїх друзів. Це сталося спекотного літа 196...( не пам’ятаю точно — якого) року. До того я справжнього футболу не бачив. Ні, звісно, пацани у дворі ганяли м’яча, означивши штанги двома парами цеглин і визначивши головне правило невмирущою формулою: "Три корнери — пеналь!" Заправляли там, звісно, старші, ті, що вже навчалися в школі, залишивши нам, дрібноті з дитячого садка, тільки роль глядачів та вболівальників. І лише зрідка, та й то у крайньому випадку, коли когось із школярів не випустили гуляти, попередньо відлупцювавши за "лебедів" у щоденнику, нас брали до якоїсь із команд, та й то — лише на ворота. Але той футбол був звичайною дворовою грою, котра, ясна річ, переважала "сищиків — розбійників", "жмурки" та "квача", але явно не дотягувала до "пекаря" й значно поступалася грі "у війну". Перший телевізор — чорно-білий "Рекорд" — батьки купили аж наступного літа, отже, справжній, дорослий футбол був для мене чимось загадковим, видовищем для обраних, що відбувається у якомусь особливому місці,— я тоді ще не знав слова святилище, — під назвою стадіон.
На неймовірно для пекельного липня свіжий, яскраво-смарагдовий газон троє в чорному вивели дві змійки футболістів. Ті, що були ближче до мене, здалеку, вдягнені в жовте, нагадували курчат.
— Наші — які? — уточнив я для вірності.
— Білі, — дещо розчарував мене татусь. Оті канаркові строї виглядали ошатнішими. А тут — молочні майки, чорні труси...
— А жовті як звуться?
— "Пахтакор" , — не зводив очей з поля мій родитель.
Сходами, що тяглися між секторами, шастала туди-сюди товста торговка з морозивом, хтось із батькових друзів купив і дав мені — уперше в житті — цілу пачку пломбіру. Такого багатства я ще в руках не тримав. Мені, ясна річ, купляли морозиво, але давали, через побоювання за мої збільшені мигдалини, завжди потроху й підталого.
— Ти там великими шматками не кусай, — попередив батько. Ага, зараз. Поки я буду помалу зволікати, воно через спеку розтане!
Рудий довгий парубок на лівому краю нашого нападу витворяв із м’ячем таке, що стадіон раз по раз підхоплювався і ревів Везувієм:
— Лобане, давай!
Стрункий, довгоногий і спритний, цей Лобан мені сподобався. Але ще більше — чорнявий запальний хлоп із густим чубиськом і п’ятіркою (цифри я вже знав) на білій футболці.
— А цього чорнявого як звуть? — тицьнув я у бік футболіста.
— Йожеф Сабо.
Аби я не відволікав запитаннями, мені вручили наступну порцію морозива на паличці й в шоколаді, здається, цей сорт звався "Каштан". Я потроху гриз холодний, смачний, облитий шоколадом шедевр і міркував, що в усіх футболістів такі спеціальні незвичайні футбольні імена: Лобан, Муня, Сабо, Біба... Що, мабуть, люди з простими звичайними прізвищами, як-от у нас в садочку: Шевченко, Михайлов, Дем'яненко — футболістами не стають. Мушу визнати: я тоді сильно помилявся.
Точно пам’ятаю остаточний рахунок: 3—2 на нашу користь. Додому ми, радісні й потомлені, повернулися пізно, коли всі мої однолітки напевне давно вже спали. То був щасливий день мого дитинства: я з батьком ходив у дорослій компанії на справжній футбол на самісінький Центральний стадіон, де майже ніхто з моїх однолітків ще не бував, наші перемогли, а я наївся досхочу морозива. Відтоді я став справжнім "тіфозі". Пізніше були зоряні роки: сімдесят п’ятий, вісімдесят п’ятий, дев’яносто сьомий — я бачив усі переможні матчі, і як правило — з трибуни. І навіть у найтяжчі часи невдач мого клубу я завжди пам’ятав той літній вечір з дитинства, захоплений рев трибун й молодого радісного батька.
.
linkpost comment

(no subject) [Jan. 28th, 2012|12:26 am]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)
Сніги. Відтінки та відтинки
Слідів. Пройшлись, мов по мені
Ті, що замажуть білим тиньком
І тінь від мене на стіні.

Дерева мерзнуть, чорні руки
Простерши. січень сіє сніг.
Завії й хуги — мов наруги,
тв я відтану навесні.
І скажуть знов: поталанило,
Стікá струмками лід розпук.
...Хтось невідомий, взявши мило,
Змиває тиньк з нечистих рук.
link4 comments|post comment

navigation
[ viewing | 10 entries back ]
[ go | earlier/later ]