?

Log in

No account? Create an account
*** Подерта плівка. Ходить білий птах чи привид – нерозбірливо, як… - Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну) [entries|archive|friends|userinfo]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)

[ website | My Website ]
[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

[Nov. 18th, 2013|02:34 pm]
Сергій Батурин (Б-28, понад 1 мегатонну)
***
Подерта плівка. Ходить білий птах
чи привид – нерозбірливо, як пляма
на пам’яті, - знаходить по слідах
мене, живу... Зникає над полями.

Я плівок зазвичай не бережу.
А ти смієшся, забираєш – викинь,
бо то – межа. Не треба – за межу.
Іди нагору – там чекають ліки.

Та я невиліковна. Я тремчу,
забуті кадри тулячи до світла
(і вже сама зсередини свічу),
моя долоня проти скла розквітла.

Пусти мене! Цей шум у голові –
не просто шум – це ліс переді мною,
це сік дерев, це молоко в траві,
це ми - незрілі - бавимось травою,

і все зелене косить під траву
(так-так, розмиті рухи неспокійні
на плівці – але я переживу
таку печаль – уява не покине).

Ми біжимо. Нам є куди рости.
Ще там, де скоро на табличках – дати,
лежить пісок, вологий і густий,
мов гуща – та нема про що гадати.

І ті холодні побивання риб
об відра. І молитва над сітками.
І маки – ще дозволені – углиб
розпеченого простору тікають.

Пусти мене… Бо ти не пережив
те переломне літо… Кір, вітрянку,
роти дверей, волові очі слив,
ту павутинну паморозь на ґанку…

Артхаусне збирання «колючок»
жінками – у лісах передосінніх…
То – я – між ними. Наче павучок.
А то – вони везуть мене на сіні.

І сонце перевтомлено висить.
Не відбирай… Мене чекають ліки
там, на горі. Де будемо ми всі.
І тільки щоб на знімках – не безликі…

Щоб наперед – по кадрах - і до ста.
Мої ліси… Мої рясні міста.
Анна Малігон.
linkReply

Comments: