Ртіщєв

(no subject)

Ну що, панове, книжка "16+". Кохання, зради, криваві маніяки, жорстокі вбивства, інтриги, погоні -- а роман написаний на реальному матеріалі.
Ртіщєв

(no subject)

***
Подерта плівка. Ходить білий птах
чи привид – нерозбірливо, як пляма
на пам’яті, - знаходить по слідах
мене, живу... Зникає над полями.

Я плівок зазвичай не бережу.
А ти смієшся, забираєш – викинь,
бо то – межа. Не треба – за межу.
Іди нагору – там чекають ліки.

Та я невиліковна. Я тремчу,
забуті кадри тулячи до світла
(і вже сама зсередини свічу),
моя долоня проти скла розквітла.

Пусти мене! Цей шум у голові –
не просто шум – це ліс переді мною,
це сік дерев, це молоко в траві,
це ми - незрілі - бавимось травою,

і все зелене косить під траву
(так-так, розмиті рухи неспокійні
на плівці – але я переживу
таку печаль – уява не покине).

Ми біжимо. Нам є куди рости.
Ще там, де скоро на табличках – дати,
лежить пісок, вологий і густий,
мов гуща – та нема про що гадати.

І ті холодні побивання риб
об відра. І молитва над сітками.
І маки – ще дозволені – углиб
розпеченого простору тікають.

Пусти мене… Бо ти не пережив
те переломне літо… Кір, вітрянку,
роти дверей, волові очі слив,
ту павутинну паморозь на ґанку…

Артхаусне збирання «колючок»
жінками – у лісах передосінніх…
То – я – між ними. Наче павучок.
А то – вони везуть мене на сіні.

І сонце перевтомлено висить.
Не відбирай… Мене чекають ліки
там, на горі. Де будемо ми всі.
І тільки щоб на знімках – не безликі…

Щоб наперед – по кадрах - і до ста.
Мої ліси… Мої рясні міста.
Анна Малігон.
Ртіщєв

(no subject)

Дева
(рок-песня)

Красит рассвет
неба шатер
нежной пастелью зари.
Выбора нет —
строг приговор:
ведьма сегодня сгорит.

Прерван полет,
кончен позор:
больше она не царит!
Вот и вердикт:
сложен костер —
Жанна сегодня сгорит!

Сыграна роль:
знамя побед
дал тебе сам Сатана!
Суд и король
знают ответ:
Франции ты не нужна!

Издан эдикт:
Ведай, народ:
Франции лучше без Жанн!
Дымом взлетит,
пеплом падет
Жанна на город Руан!

Кто возносил,
кто прославлял
злые колдуньи дела,
те поутру
сами к костру
ей поднесут факела!

Песня побед
спета дотла,
молча внимай же, народ:
Жанна обет
свой соблюла —
девою Жанна умрет.

Только костром
ртов не заткнуть:
полнится слухом земля:
Жане Господь
меч дал и путь,
чтобы спасти короля!

Красит рассвет
Неба шатер
Нежной пастелью зари.
Выбора нет —
Строг приговор:
Ведьма сегодня сгорит.
Ртіщєв

(no subject)

Київський самородок гітарист-віртуоз Антон Фабрицький. Кілька років був вуличним музикантом на Хрещатику.
Ртіщєв

(no subject)

Повторні ексцеси трапляються в сексі -- здавалося б, насексувалися, спасу нема, а перепочили: давай ще разок!

Щось ніколи не чув, щоб таке траплялося з дружбою.
Ртіщєв

(no subject)

Прощавай, Сільвіє.
Дивно, вона не набагато старша, а здавалася такою дорослою... Вона ніколи не була ані першою красунею, ані першою актрисою в світі, але в людях, принаймні -- мого покоління, щось змінила раз і назавжди.
Ртіщєв

(no subject)

Мой конь притомился від гівна, що повспливало в білялітературному середовищі, а фонарщик, вишь, спит, и ему нипочем. Куда же мне ехать, скажите мне, будьте добры...